Дуб

Холодні барви осені приносять сум.
І він стоїть один, похмурий і величний дуб.
Життя його одвічний роздум:
Чому кремезний та могутній, нікому він не люб.

Ось так він день у день стоїть
І тільки з вітром розмовляє, та сонце він вітає,
І більш ніхто не прилетить.
Навіть пташка та, яка щоднини мимо пролітає.

Величний та самотній дуб стоїть.
І так все день у день чекає він.
І пройдуть вітри осінні, холода зимові підуть,
А він чекає все отой весняний дзвін.

Весни ті теплі барви принесуть для нього щастя,
І хоч один та все ж уже він звик.
Життя це все його багатство.
І вірить, що колись почує він веселий дружній крик.