Ховаючись в безвиході думок... (Продовження "Вона закрила очі...")

Блоґ: Олександр Дорофей

Ховаючись в безвиході думок -
Шукаю свій малий куток,
В якому буду я чекати
Поки свічка буде догорати

Тоді й настане ніч лукава
І згасне вогник свічки у руці.
Заполонить все темрява яскрава,
А я боятимусь заснути. Знову. Так Вона це знала.

Хто Вона? щораз даю собі питання
Прийде Вона по мене без вагання
Хто Вона? Стараюся згадати все
Прийде Вона. Та пам'ять згадки не дає
Вона мене давним давно шукала.

Чорнява дівчина, глибокі очі
Як вітер, голос її ніжний
Її ти слухай донесхочу
Дивись в лице те білосніжне
Та закохаєшся і стане воля недосяжна.
Тоді ти знай, твій вирок смерть дочасна.

Так я знав, що смерть моя близька
та чомусь тікав ніби за мною йдуть війська
А не дівчина прекрасна,
Якої погляд все у мене забере завчасно.
Неначе я її колись кохав.

Кохав? Відчув я свій крик у пустоту — КОХАВ
З'явилось світло. Сонце. Вже був день
Що за місце гадки я не мав
Я знав. Я її кохав.

Хоча яке кохав — кохаю
Я кудись зникаю
І з'являюся з квітами в руках
На могилі тої, яка приходила до мене в снах.